Полярники.Антон Омельченко.Полярна станція.

Довідка: Україна отримала свою антарктичну станцію "Академік Вернадський" 6 лютого 1996 року на підставі міжурядового Меморандуму про передачу Україні британської антарктичної станції "Фарадей". Вона розташована на острові Галіндез архіпелагу Аргентинські острови. Наразі це єдина українська антарктична станція. Цілий рік там працюють 11-13 полярників.

Фото: life.pravda.com.ua

До 25-річчя Української антарктичної станції "Академік Вернадський" опублікували архівні фото з Першої української антарктичної експедиції.

Велика Британія безкоштовно передала Україні свою антарктичну станцію "Фарадей". Та 6 лютого 1996 року, коли англійські колеги попрощалися перед відправленням на "велику землю", останній бейзкомандер "Фарадея" Данкан Хейг жартома зажадав символічної плати за станцію. Мовляв, така прикмета, пише Експедиція ХХІ.

"Я дістав з кишені один фунт і віддав Хейгу. Той вмить побіг до майстерні, вхопив інструменти і тут же "вмурував" монету в дерев'яну стільницю бару "Фарадей", – згадує керівник 1 УАЕ, геофізик Геннадій Міліневський.

Свою назву станція отримала з ініціативи першого керівника Українського антарктичного центру, академіка Петра Гожика. Він запропонував дати українській науковій антарктичній базі ім'я першого очільника Української Академії наук 1918 року, засновника вчення про біосферу та ноосферу Володимира Вернадського. Цю назву затвердили 18 грудня 1995-го.

Британську антарктичну станцію "Фарадей" передали 6 лютого 1996-го українським полярникам. Це був жест доброї волі уряду Великої Британії. На її базі створили українську станцію "Академік Вернадський". Завдяки цьому Україна увійшла до числа 29 країн, які мають право голосу та вето при ухваленні міжнародних рішень щодо Антарктиди.

Наукову базу на Аргентинських островах (Західна Антарктика) британці заснували під час експедиції на Землю Греяма 1934-го. Як постійно діюча метеорологічна обсерваторія база почала працювати через 13 років. Згодом станцію перенесли з острова Вінтер на мис Марина острова Галіндез. Станція була названа базою F, пізніше - "Фарадей", на честь вченого.

 ПОЛЯ́РНИК -  дослідник полярних районів, учасник полярної експедиції, зимівник полярної станції.

Антарктична одіссея Омельченків

Понад 100 років тому на берег Антарктиди ступив перший українець Антон Омельченко — уродженець села Батьки Зіньківського району на Полтавщині

Ви можете уявити сільського листоношу, що вільно розмовляє англійською, нагороджений іменною медаллю першопрохідця Антарктиди, прізвище якого занесено до списку членів Королівського географічного товариства Великої Британії, а самому призначено пожиттєву пенсію? Крім того, він чудовий жокей, не раз брав призи у престижних перегонах...

А хто такий, власне кажучи, цей Омельченко?

Антонові перегони

Народився Антон 1883 року і був у сім’ї сьомою дитиною. Як підріс, старші брати взяли його із собою на заробітки. Ходили хлопці із Батьків на Кубань, де наймалися чабанувати до відставного генерала Михайла Пеховського. Ця людина відіграла особливу роль у житті Антона Омельченка. Мати Пеховського, Ганна Іванівна, — дочка поміщика Івана Фурси, родом із Полтавщини. Невідомо, чи вони родичі з Омельченками, але відставний генерал так тепло ставився до юного Антона, що всиновив його.

Михайло Адамович був відомий в Росії і за кордоном конезаводчик. Будівлі його маєтку, за повідомленням краєзнавця Кубані історика Інни Шкарупи, досі збереглись поблизу Мінеральних Вод у селищі Ленінське, а неподалік у церковному склепі поховано самого Пеховського. Чистокровні рисаки генерала не раз перемагали у престижних перегонах. На виставці коней усіх губерній західної Росії 1902 року його жеребці Вей-Хай-Вей і Харон не мали рівних. А жокей Пеховського Антон Омельченко став героєм цих перегонів. Генерал найняв тренера-англійця. І під його наставництвом Антон з року в рік приносив конезаводу Пеховського перемогу за перемогою.

Після смерті генерала його маєток перейшов у спадок до полковника Миколи Ведерникова, який тоді завідував поселеннями каторжан-засланців на Далекому Сході. Полковник, прийнявши маєтність на Кубані, знову повернувся на місце служби. Забрав із собою й Антона Омельченка. У цей час розпочалась російсько-японська війна 1904 —1905 років. Полковник Ведерников помер, а Омельченко влаштувався жокеєм на іподромі. Тут доля звела його 1909 року з англійцем Едгаром Евансом — братом дружини відомого дослідника Роберта Скотта, який у той час готував експедицію до Південного полюсу. Еванс мав купити для переходу в Антарктиді маньчжурських поні. Їх вважали найвитривалішими до лютих морозів. У Владивостоці йому рекомендували Омельченка як кращого знавця коней. Разом вони їздили до Китаю за ними. Крім поні, Скотт вирішив брати в експедицію й їздових собак. Антон порадив узяти в команду сахалінського каюра Дмитра Гирєва. Той був незаконнонародженим сином каторжанки. Його хрещеною матір’ю стала дружина полковника Ведерникова Ганна Петрівна. А хлопець опанував престижну в тамтешніх умовах професію погонича собачих упряжок. Так Омельченко й Гирєв потрапили на корабель «Терра Нова», на якому експедиція Роберта Скотта подалась до Антарктиди підкоряти Південний полюс.

У царстві криги

До крижаного берега корабель причалив 4 січня 1911 року, і разом з усією командою перший в історії українець ступив на материк вічної мерзлоти. Звідси Роберт Скотт почав готувати систему складів і тимчасових таборів, щоб забезпечити продуктами учасників переходу до Південного полюсу. У своєму щоденнику він не раз хвалить Антона Омельченка, вважаючи його цінним набутком для команди. Їм треба було подолати приблизно таку відстань, як від Полтави до Петербурга. Але вже перші переходи засвідчили непридатність поні для Антарктиди. Коротенькі ноги тварин грузнули у глибокому і сипучому, мов пісок, снігу. Конячок довелося забити на м’ясо. То був лише початок невдач. Собачі упряжки теж недовго супроводжували учасників експедиції. З усієї команди Роберт Скотт відібрав п’ятірку сміливців, які на лижах, тягнучи за собою сани, рушили в глиб материка. Інші залишилися їх чекати на березі.

Англійці досягли крайньої південної точки планети 18 січня 1912 року, але... перші цей полюс покорили норвежці на чолі з Амундсеном. Вони побували там 15 грудня 1911 року. Полярники Скотта загинули на зворотному шляху. Їхні тіла знайшли лише через вісім місяців — наступної весни в засипаній снігом палатці. До найближчого табору з продуктами Роберт Скотт і його товариші не дійшли якихось три десятки кілометрів. Про цю трагедію Антон Омельченко дізнався вже на Батьківщині.

У вогняному вирі

Антона теж чекали непрості випробування. Невдовзі почалась Перша світова війна, революції, громадянська... Коли вщухла кривава заметіль, він повернувся в рідні Батьки. Одружився, поставив хату. У нього народилися двоє синів. Його прізвище тоді вже внесли до списку членів Королівського географічного товариства Великої Британії, нагородили медаллю, викарбуваною на честь кожного учасника антарктичної експедиції. На одному її боці портрет нагородженої особи, а на другому — силует корабля «Терра Нова». Англійці призначили Антону Лукичу пожиттєву пенсію і регулярно платили її до 1927 року, доки більшовицький уряд СРСР не розірвав дипломатичних стосунків з Великою Британією.

Інші учасники експедиції в себе на Батьківщині вже давно ходили в героях. А він працював скромним сільським листоношею. Про все побачене й пережите Антон Омельченко мріяв написати книжку. Якось трапилася нагода. До нього заїхав чоловік, назвався журналістом із Полтави. Відкритий і щирий Антон поселив незнайомця у себе. Багато розповідав про свої життєві пригоди. Потім передав під чесне слово всі свої фотографії, записи, інші документи і навіть відвіз кіньми до Полтави. Більше того чоловіка ніхто не бачив. Тепер важко сказати, чи й справді то був журналіст, а не один з агентів ЧК, які тоді полювали на людей.

Але Омельченка вони не дістали. Не встигли. Антон Лукич був у селі знаменитим не лише своєю одіссеєю. І навіть не тим, що дивував хлопців шаленими трюками верхової їзди, коли давав їм фору у кілька сотень метрів, а потім сам стрибав на коня і, стоячи в сідлі на руках, обганяв усіх по черзі. До Омельченка ходили люди ще й зі своїми сповідями, бо той чудово розумівся на снах. А одного разу Антон сказав матері, що скоро його не стане. Того дня він помився, вдягнув чисту сорочку і сів на порозі хати, читаючи газету. Ліве плече його було в сінях, а праве — надворі. На небі була лише одна невеличка хмарина. І в цей час у хату крізь стіну влетіла кульова блискавка, почала кружляти по кімнаті. Антонова мати встигла накрити малих онуків Ларіона та Івана рядном. А вогняна кулька вилетіла в сіни, піднялась на горище. Там і вибухнула. Він того удару Антона не стало. Частина тіла, що була в сінях, почорніла від розряду блискавки. А інша залишилася не вражена. Хату погасили. Антона оживити не вдалося. Це сталося навесні 1932 року.

А він таки ожив...

Антон Лукич Омельченко нині живе в географічній назві однієї із бухт біля берегів Антарктиди. У старшого сина Ларіона, який, на жаль, кілька років тому пішов із життя, є сини Віктор і Олександр. Перший уже тричі ходив у складі українських експедицій на антарктичну станцію «Володимир Вернадський», яку нам 1996 року передали англійці. Працював на континенті, куди першим в історії українцем ступив його дід.

— Єдине, чого ми не в змозі повернути, — каже Віктор Ларіонович, — то це дідові документи. Не лише ті, що взяв невідомий, назвавшись журналістом. У війну, коли до нашого села ввійшли перші частини радянської армії, кілька солдатів ускочили в хату і вигребли все зі скрині. А там був найцінніший наш скарб. Разом із ганчір’ям вони прихопили й англійську медаль діда. Цінність нагороди в тім, що це іменна медаль, виготовлена в єдиному екземплярі — викарбовано англійською «Антон Омельченко» і його профіль.

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Полярні станції Антарктиди

На даний момент в Антарктиці розташовано 89 полярних станцій різних держав. Полярні станції розташовані в основному уздовж лінії берега. Всі вони діляться на постійні і сезонні станції. Вони використовуються вченими в якості баз для досліджень, крім того, станції приймають величезний потік туристів, які хочуть побачити засніжений материк. Антарктичні експедиції набувають все більшої популярності в наші дні.

  Полярники проживають в будиночках яскравого кольору, це зроблено на випадок того, щоб подорожні точно помітили станцію серед безкрайніх льодів. Часто сонячне світло не надходить в приміщення станцій, тому новачкам потрібно адаптуватися. Тепло на дослідних база забезпечує дизельна електростанція, яку називають “серце станції”. Якщо вона припиняє роботу, через годину почнеться замерзання станції.

      Ті, хто живе там, часто страждають від нестачі кисню.

   Їм не рекомендується:

• робити різких рухів;
• швидко ходити;
• піднімати важкі предмети.

  Тиск повітря дуже сильний. Тому він може викликати задишку, потемніння в очах і непритомність.

   Продукти харчування доставляють кожен день. Більшість зберігається в холодильниках, на сильному морозі продукти можуть зіпсуватися. Питну воду полярники отримують з розтопленого снігу, в яку додається декілька видів вітамінів.

   Сучасні технології дозволяють забезпечити вчених і туристів Антарктиди необхідним обладнанням: газовими плитами, холодильниками, телевізорами. На південним полюсі є навіть інтернет.

   Цікавим є той факт, що вчені різних станцій живуть в тому часовому поясі, де розташована їхня держава, так як в Антарктиді пройти кілька часових поясів займає кілька хвилин.

 

Тварини Антарктики

У водах Антарктики мешкають крижані риби,або білокровки. 

Це єдиний вид

 хребетних, в крові у яких немає еритроцитів і гемоглобіну –

 тому кров крижаних риб безбарвна. Їх метаболізм заснований 

тільки на кисні, розчиненому безпосередньо в

 крові. Така будова кровоносної системи дозволило 

белокровкам існувати в 

середовищі з температурою нижче точки замерзання води.

Тварини Антарктики.

Антарктида – це континент, з суворими кліматичними умовами. Температура на більші частині материка ніколи не піднімається вище точки замерзання, а весь континент

 покритий льодом. Проте, Південний океан, що оточує Антарктиду – одна з найдивовижніших екосистем на Землі і є домом для безлічі неймовірних істот.

Більшість тварин є мігруючими, оскільки клімат континенту надто складний для постійного перебування і зимівлі.

У той же час, багато видів зустрічаються тільки в Антарктиді (тварини, що живуть тільки водній області, називаються ендемічними) і зуміли відмінно пристосуватися до сувороїсередовищі існування. Оскільки Антарктида була виявлена ​​лише 200 років тому, місцеві види не звикли до суспільства людини, що призводить до однієї з найдивовижніших особливостей диких тварин Антарктиди: люди для них настільки цікаві, як і вони для людей. Для відвідувачів це означає, що до більшості тварин можна підійти, і вони не втечуть, а для дослідників – можливість краще вивчити фауну Антарктиди. 

Однак, необхідно враховувати той факт, що антарктичні договори забороняють торкатися до диких тварин!

• Кити
• Морський леопард
• Тюлень-крабоїд
• Антарктична крячка
• Антарктичний синьоокий баклан
• Імператорський пінгвін
• Королівський пінгвін

Кити

Кити є одними з найбільш загадкових і дивних істот на Землі. Синій кит – це найбільша 

тварина на Землі.

Китами Антарктиди називаються всі кити, які хоча б частину часу в році, проводять 

поблизу берегів континенту. 

До них відносяться:

• Синій кит (Середня довжина дорослого самця 25 м, самки – 26,2 м. Середня маса тіла дорослої особини – 100 – 120 т);
• 
  
• Південний гладкий кит (Середня довжина 20 м, а вага – 96 т);
• 
  
• Сейвал (Довжина тіла 18 м, вага – 80 т);
• 
  
• Финвал (Довжина від 18 до 27 м, вага 40-70 т);
• 
  
• Кашалот (Середня довжина 17 м, середня вага 35 т);
• 
  
• Горбатий кит (Середня довжина 14 м, вага – 30 т);
• 
  
• Південний малий полосатик (Довжина – 9 м, вага – 7 т);
• 
  
• Косатка (Довжина тіла від 8,7 до 10 м, вага до 8 т).

Кергеленський морський котик відноситься до сімейства, відомому як вухаті тюлені 

(Otariidae), яке включає морських котиків і морських левів.

За зовнішнім виглядом і манерою, ці ссавці нагадують велику собаку. Вони здатні 

підтягувати задні ласти під тіло і піднімати свою вагу передніми ластами, тому набагато

 більш гнучкі на суші, в порівнянні з іншими ластоногими..

Самці досягають маси 200 кг і в 4-ри рази більше, ніж самки. Вони обмежені в основному 

субантарктическими островами, з 95% популяції на острові Південна Георгія.

Морський леопард

Названий морським леопардом через плям по тілу, він є одним з найбільших хижаків в

 Антарктиді. Вага самців становить до 300 кг, а самок – 260-500 кг. Довжина тіла самців

 варіюється в межах 2,8-3,3 м, а самок 2,9-3,8 м.

Харчування морських леопардів дуже різноманітне. Вони можуть з’їсти будь-яку тварину, 

яку здатні вбити. Раціон складається з риб, кальмарів, пінгвінів, птахів і дитинчат тюленів.

Морські леопарди не є умілими водолазами, в порівнянні з іншими морськими ссавцями.

 Найтриваліше занурення не триває більше 15 хвилин, тому тварини залишаються 

близько до відкритій воді, а не занурюються на великі відстані під безперервними

 льодами. Вони здатні плавати зі швидкістю до 40 км / год.

Тюлень-крабоїд

Тюлені-крабоїди, як вважають, найбільш численні великі ссавці континенту. Дорослі 

особини важать 200-300 кг і мають довжину тіла близько 2,6 м. 

. Це досить поодинокі тварини, проте можуть лежати невеликими групами, що створює 

враження соціальної сім’ї. Реальна зв’язок можливий між матерями і їх дитинчатами.

Вони не харчуються крабами, не дивлячись на свою назву.

Їх раціон на 95% складається з антарктичного криля, іншу частину складають кальмари

 і риби.

Антарктична крячка

Антарктична крячка є типовим представником сімейства крячкові. Це невеликий

 птах 31-38 см завдовжки, вагою 95-120 г, 

Антарктичний синьоокий баклан

Антарктичний синьоокий баклан є єдиним представником сімейства Бакланова,

 який зустрічається в Антарктиді.  Ці баклани характеризуються яскравим кольором

 очей і оранжево-жовтим наростом біля основи дзьоба, який стає особливо великим і 

яскравим протягом сезону розмноження. Вага тіла становить 1,8-3,5 кг, при цьому самці

 трохи важче самок. Довжина тіла варіюється в межах від 68 до 76 см, а розмах крил –

 близько 1,1 м. Вони харчуються в основному рибою.

Імператорський пінгвін

Імператорські пінгвіни є найбільшими пінгвінами в світі, із середньою вагою близько 30 кг,

 (але можуть досягати і 40 кг), і зростанням 1,15 м. У самців і самок схожий забарвлення і

розміри тіла. Спина і голова чорні, живіт білий, груди блідо-жовта, в області вух є плями

 яскраво-жовтого кольору. 

Як і всі пінгвіни, вони безкрилі, з обтікаємим тілом, і крилами, сплющеними в ласти для 

морського середовища проживання.

Його раціон складається в основному з риби, але також може включати ракоподібних і

 головоногих молюсків. Під час полювання, ці птахи можуть залишатися під водою до 

18 хвилин і занурюватися на глибину 535 м. Він має для цього деякі адаптації,

включаючи незвично структурований гемоглобін, тверді кістки.

Імператорський пінгвін гніздиться в холодному середовищі. Вид адаптувався декількома

 способами для протидії втрати тепла: пір’я забезпечують 80-90% ізоляції, і він має шар

підшкірного жиру, який досягає 3 см в товщину; пухової підшерсток, в поєднанні з 

оперенням, відіграє вирішальну роль в збереженні тепла птиці; процес чищення пір’я 

має життєво важливе значення в забезпеченні ізоляції і в підтримці оперення жирним, 

водовідштовхувальним.

Королівський пінгвін

Королівський пінгвін є другим, за величиною, видом пінгвінів після імператорських. 

Зростання становить від 70 до 100 см, а вага від 9,3 до 18 кг. Самці трохи крупніше самок

. Оперення королівських пінгвінів  набагато яскравіше, ніж у їх близького родича 

імператорського виду, проте в іншому схоже.

Королівські пінгвіни їдять дрібну рибу і кальмарів. Вони можуть занурюватися на глибину

 100 м, але також були помічені на глибині понад 300 м. Риба становить 80-100% їх

 раціону, за винятком зимових місяців року.

Королівські пінгвіни розмножуються на субантарктичних островах, в північних районах

 Антарктиди, а також на Вогненної Землі, Фолклендських островах та інших островах

 з помірним кліматом.

Флю́гер  — прилад для визначення 

напрямку і швидкості вітру, один з

 давніх 

винаходів людства.

Південний полюс.Амундсен.

Географічний Південний полюс Землі

Географічний Південний полюс є найбільш південною точкою на поверхні планети, через яку проходить вісь обертання Землі (проте, вісь обертання Землі насправді схильна до коливань, так що це визначення не підходить для більш точних робіт). Він знаходиться на крижаному плато в 1300 км (800 миль) від протоки Мак-Мердо. Товщина льоду в цьому місці сягає близько 2700 м. Через рух льодовикового щита, місце розташування географічного Південного полюса перераховується щорічно 1 січня і позначається спеціальним знаком.

Зазвичай координати цього місця розташування просто виражаються 90 ° південної широти, так як тут сходяться всі меридіани. Хоча, якщо все ж враховувати довготу, то вона буде дорівнює 0 °. Крім того, всі точки, що віддаляються від Південного полюса, звернені на північ до екватора Землі і значення їх широт складають менше 90 °. Ці координати все ще обізнаються в градусах південної широти, так як розташовані в Південній півкулі.

Оскільки Південний полюс не має довготи, важко визначити його час. Крім того, час не можна дізнатися по положенню сонця на небі. Таким чином, для зручності на американської дослідницької станції Амундсен-Скотт використовують Ново-зеландські час (UTC + 12: 00).

Магнітний і геомагнітний Південний полюс

Подібно Північного полюса, Південний полюс також має магнітний і геомагнітний полюса, які відрізняються своїм місцем положення від географічного Південного полюса. За даними Австралійського антарктичного відділу, магнітний південний полюс – це місце на поверхні планети, де магнітне поле Землі має вертикальне напрямку вгору. Ця точка лежить за межами полярного кола. Через полярного дрейфу, полюс рухається на північний захід із середньою швидкістю близько 10-15 км на рік. Його поточна відстань від географічного Південного полюса складає близько 2900 км. У 2015 році Південний магнітний полюс знаходився на рівні 64,28 ° південної широти і 136,59 ° східної довготи.

Геомагнітний Південний полюс визначається як точка перетину між поверхнею Землі і віссю магнітного диполя. За даними 2005 року, геомагнітний Південний полюс знаходився на позначці 79,74 ° південної широти і 108,22 ° східної довготи. Це місце знаходиться поблизу російського науково-дослідної станції Схід. Так як, магнітний диполь не рахується точною моделлю магнітного поля нашої планети, геомагнітний Південний полюс не збігається з Південним магнітним полюсом.

Як людина вперше підкорила Південний полюс

14 грудня 1911 року норвезька експедиція на чолі з Роальдом Амундсеном досягла Південного полюса.Саме цього дня у світі відзначають 109-ту річницю від дня підкорення Південного полюсу,

СПРОБИ ПІДКОРЕННЯ ПІВДЕННОГО 

ПОЛЮСУ

     Першою доведеною висадкою на берег вважається висадка експедиції Карстена Борхгревінка в 1895 на берег Землі Вікторії.

ЕКСПЕДИЦІЯ РОАЛЬДА АМУНДСЕНА

  Спочатку Амундсен їхав підкорювати Північний полюс, але коли експедиція майже вирушала, стало відомо, що Північний полюс вже відкрили. То ж вчений не став довго вагатися і не скасував експедицію.

Він просто змінив мету своєї подорожі, а вci учасники експедиції погодилися з цим.

"Щоб підтримати мій престиж полярного дослідника, — згадував Амундсен, — мені необхідно було якомога швидше досягнути будь-якого іншого сенсаційного успіху… я повідомив моїм товаришам, що оскільки Північний полюс відкритий, то я вирішив йти на Південний". 

19 жовтня 1911 року експедиція на санях, запряжених собаками, вирушила у путь. 

14 грудня, на 35 днів раніше експедиції Скотта, експедиція Амундсена досягла точки на білій рівнині, на висоті 3000 метрів, де, за розрахунками, повинен був знаходитися Південний полюс.

Саме цей день в історії вважається відкриттям Південного полюса. 

Вони залишили невеликий намет сіро-коричневого кольору, над наметом на тичці укріпили норвезький прапор, а під ним — вимпел з написом "Фрам". У наметі Амундсен залишив листа норвезькому королю з коротким звітом про похід і послання своєму супернику — Скотту.

Вся подорож Амундсена до Південного полюса і назад тривала 99 днів.

7 березня 1912 року з міста Гобарта на острові Тасманія Амундсен сповістив світові про свою перемогу і вдале повернення експедиції.

Норвезький полярний мандрівник і дослідник Амундсен не тільки першим досяг Південний полюс, а й став людиною, яка першою побувала на обох географічних полюсах планети.

Загинув вчений у 1928 році у віці 55 років під час пошуків зниклої експедиції Умберто Нобіле.

Мав нагороди багатьох країн світу, в тому числі найвищу нагороду США — Золоту медаль Конгресу.

 На честь мандрівника названі море, гора і американська наукова станція Амундсен-Скотт в Антарктиді, затока і впадина у Північному Льодовитому океані, місячний кратер.