Теребовлянський замок — укріплення в м. Теребовля, за 32 км від обласного центру Тернопіль. До замку крутим схилом через густий парк веде брукована доріжка. Дерева насадили наприкінці XIX ст., і тепер через густу деревину мурів замку, що подекуди сягають 5 м завтовшки, з міста добре не видно.
Замок у Теребовлі
Історія
Замок у Теребовлі
Коли точно з’явилося перше дерев’яне городище на вершині Замкової гори з системою оборонних валів в Теребовлі достовірно невідомо, але більшість істориків пов’язують цю подію з царювання на цій землі князя Василька (1066 – 1124), який за фортифікаційні переваги ландшафту облюбував його в якості своєї резиденції. Його поява в давньослов’янському поселенні на березі річки Гнізни ймовірно відноситься до 1084 року, коли брати Ростиславичі розділили Галицькі землі між собою.
Перша ж письмова згадка міста зустрічається на сторінках Іпатіївського літопису у зв’язку з Любецьким з’їздом князів Київської Русі, який закріплював удільні князівства за певною гілкою династії Рюриковичів і визначав їх межі, встановлюючи новий мироуклад в державі. Цей факт датований 1097 роком.
Смерть Василька ознаменувала собою початок згасання Теребовлянського князівства як самостійної адміністративної одиниці, що закінчився в 1141 році смертю обох його синів-спадкоємців (галицького князя Ігоря та теребовлянського – Ростислава) і перенесенням в 1144 році столиці нового об’єднаного князівства, куди увійшли всі землі Ростиславичів, в Галич.
Східна вежа фортеці в Теребовлі
Однак своєї актуальності місто із замком на вершині гори над швидкою річкою не втратило, ставши південно-східним форпостом нового князівства під керівництвом Володимирка Володаревича (1104 – 1153).
Шість десятиліть вірою і правдою служила дерев’яна твердиня галицьким князям, поки в 1210-му через неї не розгорілася нова ворожнеча між Ізяславом Володимировичем (1186 – 1255) і Данилом Романовичем (1204 – 1264), з якої через рік останній вийшов переможцем, і реанімоване на рік Теребовлянське князівство назавжди кануло в Лету. Новий господар з метою підвищення обороноздатності повелів обкласти стіни каменем.
Однак, це не врятувало замок в Теребовлі від руйнування 1241 році, коли його практично спопелили дощенту монгольські орди хана Батия (1209 – 1256) під час свого руйнівного Західного походу по землях Східної Європи.
Західна бастія фортеці в Теребовлі
Після спустошення, яке принесли на копитах своїх коней татаро-монгольські полчища, місто над Гнізною змогло оправитися лише через сторіччя вже під скіпетром польської корони – в 1346 році (через п’ять років після завоювання Галичини) король Казимир III Великий (1310 – 1370) для зміцнення нового східного кордону держави зводить на колишньому місці кам’яну фортецю. Причому, саме тоді на території твердині вперше з’явився такий стратегічний об’єкт, як колодязь глибиною в сорок п’ять метрів.
Важливість Теребовлі для захисту від насуваючої зі сходу зовнішньої загрози зайвий раз була підтверджена отриманням незабаром (1389) Магдебурзького права з рук польського короля Ягайла (1362 -1434), а потім і дозволу на розширення міських меж на лівий берег Грізни (1415). Це забезпечило їй статус одного з трьох повітів Галицької землі – Руського воєводства – в 1453 році.
Новий потужний удар кам’яні стіни Теребовлянського замку взяли на себе в кінці XV століття (орієнтовно 1498 рік) від меча військ молдавського господаря Штефана III Великого (1457 – 1504). Результатом став черговий період їх занепаду.
Центральний вхід теребовлянський фортеці
Відбудовувати його за власний кошт за розпорядженням гетьмана великого коронного Яна Амора Тарнавського (1488 – 1561) розпочав міський староста Анджей Тенчинський (- 1536) в 1534 році. Хоча обмеженість коштів позначилася на результаті: були виконані лише вкрай необхідні роботи і ні про які комфортні умови існування тут мови не йшло.
Кінець XVI століття ознаменувався для твердині на гребені замкової гори двома знаковими подіями: у 1594 році його без бою зайняли загони легендарного Северина Наливайка (- 1597), а пізніше була проведена реконструкція за фінансової підтримки теребовлянського старости Якуба Претвича (1546 – 1613) згідно з виданим ще 30 листопада 1576 року привілеєм Стефана Баторія (1533 – 1586).
Однак, в першій чверті XVII століття всі старання по відродженню фортеці до життя були зведені нанівець в ході повторюваних майже щорічно татаро-монгольських набігів, за підсумками яких фортеця була зруйнована практично вщент, зробивши неможливим її відновлення.
Центральний вхід Теребовлянської фортеці
Тому на плечі чергового міського голови Олександра Балабана (- 1637) лягла нелегка ноша зі спорудження нового замку-захисника Теребовлі та східних рубежів Речі Посполитої. Підійшовши з усією відповідальністю до вирішення проблеми, замовник не тільки розширив його територію, а й оснастив його згідно з останнім словом фортифікаційної науки того часу. Будівництво було розпочато в 1631 році і тривало три роки.
А всього через десятиліття (в 1648 році) замок в Теребовлі був атакований і захоплений козацькими військами під час українського повстання під проводом Богдана Хмельницького (1595 – 1657).
Фатальним ж став для твердині над Гнізною новий етап польсько-турецьких воєн, в ході яких спочатку місто було спалене дотла османськими військами Махмеда IV (1642 – 1692), фортеця ж вистояла лише завдяки силі волі та відвазі дружини коменданта фортеці Зофьї Хшановській (1672), а потім раптовий напад татарських загонів 1688 року практично стерла місто разом з її захисницею на вершині Замкової гори з лиця землі.
Плитка на сторона східній бастії фортеці в Теребовлі
Відновлення фортеці, що втратила в 1699 році стратегічне значення, було визнано не доцільним, і вона на довгих три століття занурилася в сон небуття.
Новий ковток життя після багаторазової зміни підданства і двох світових воєн ХХ століття замок отримав на рубежі нового тисячоліття, коли до нього прокинувся інтерес як до видатної історичної перлині, що зберігає у своїй пам’яті всю історію Галицької землі: він був визнаний пам’яткою архітектури, тут були розпочаті археологічні вишукування та створена туристична інфраструктура.
Архітектура
Південна бастія Теребовлянського замку
Теребовлянський замок князя Василька являв собою трикутний периметр обнесений дерев’яним палісадом в мисовій частини Замкової гори з трьома квадратними дозорними вежами по кутах і цитаделлю в центрі. Усі будівлі комплексу були так само з дерева за винятком кам’яної церкви, що замикала оборонний контур з напільного північного боку і була додатковим вузлом оборони, який прикривав розташовану в одній лінії з ним центральну браму. За часів Галицько-Волинського князівства (імовірно правління Данила Романовича) частокіл із зовнішнього боку був обкладений каменем.
Фортеця Короля Казимира була кам’яною і по контуру нагадувала попередній комплекс з тією лише різницею, що вершина трикутника була усічена і тут розташовувалося одне з господарських приміщень. Товщина зовнішніх її стін сягала двох метрів, а посеред двору був виритий колодязь глибиною сорок п’ять метрів для створення стратегічного запасу води.
Крім того на території замкового подвір’я розташовувалися уздовж західної стіни: власна пекарня, кілька стаєнь, складські приміщення; центральну ж частину займав невеликий дерев’яний палац з резервуарами для зберігання води і пива перед ним. В’їзд в оборонний периметр охороняла дозорна вежа.
На невеликому майданчику біля в’їздної брами з підйомним мостом розташовувалися додаткові господарські будівлі зі стратегічними запасами як то: приміщення для утримання худоби (хлів, курник, стайні), пивоварня з солодівнею і резервуарами для зберігання готового продукту.
Східна оборонна стіна замку у Теребовлі
Збережені до наших днів руїни твердині старости Теребовлі О. Балабана на Замковій горі являють собою неправильний п’ятикутник (довжина – 125м, ширина 55м) з трьома оборонними вежами різної конфігурації складений з місцевого пісковику, товщина стін якого сягає п’яти метрів.
Стіни мисової частині плато замикає величезна еліпсоподібна башта, що нависає над схилом пагорба, в товщі якої збереглися два рівні бійниць і гнізда від дерев’яних балок перекриттів. З напільного ж боку замок укріплений куртиною (дві стіни, що сходяться під кутом в 100%), посиленою по сторонам шестикутною (захід) і чотирикутною (схід) вежами. Причому по всьому периметру стін збереглися гнізда від дерев’яних балок бойових галерей.
Оформлений в ренесансому стилі центральний в’їзд на територію фортеці знаходиться зараз в східній частині під прикриттям кутовий вежі куртини. З внутрішнього його боку збереглися опорні різьблені консолі колишнього підйомного мосту. Раніше арочну нішу з зовнішнього боку прикривав власний барбакан. Розташування підсобних споруд та палацу (не збереглися) відповідало їх більш раннім спорудам.
Комментариев нет:
Отправить комментарий