Усний журнал

«Привели шляхи – дороги наш народ до Перемоги»

Тема: Усний журнал «Привели шляхи – дороги наш народ до Перемоги»

Мета: вшанувати пам'ять про тих, хто загинув у Великій Вітчизняній війні; переглянути та згадати основні дати подій 1941-1945 років, які привели  до Великої перемоги над загарбниками; формувати ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави, що виявляється в таких якостях, як патріотизм, національна свідомість, самосвідомість, правосвідомість, політична культура, гордість за приналежність до українського народу.

Обладнання: мультимедійне устаткування, свічка, фото,  вірші  та пісні  воєнних років.

Хід заходу

Вихователь:

Діти, ви знаєте що в Україні є багато різних квітів, які є народними символами нашої Батьківщини.

Які саме? (Мак, чорнобривці, барвінок)

На сьогоднішньому заході ми більш детальніше поговоримо про красиву, чарівну квітку  мак. На кожному з вас прикріплений мак.

Хто мені скаже, навіщо ми його носимо біля серця? (Бо це символ пам`яті.)

Червоний мак являється традиційним українським символом пам`яті жертв Першої та Другої Світової війни. Ідея використовувати червоний мак, як символ пам`яті ,належить Моїні Майкл. Чому саме її? Тому що, вона займалася фінансовою підтримкою недієздатних ветеранів війни. Для того, щоб зібрати необхідні кошти, Майкл запропонувала продати штучні маки із шовку.

        У березні 2015 року указом Президента України запроваджено День пам`яті та примирення, який відзначається 8 травня. Цей день, а також 9 травня 2015 року, коли відзначатиметься 70-річчя перемоги над нацизмом у Другій Світовій війні, квітка червоного «маку пам`яті», використовується з гаслом «Пам`ятаємо перемагаємо». Поруч з квіткою за звичай розміщуються дати початку і закінчення Другої Світової війни – це 1939 по 1945 та гасло «Ніколи знову».

Відео «Воєнні часи»

Правда страшно, коли чути постріли?! От в ті часи, коли йшла війна, то цей звук тільки було й  чути, аж 6 довгих років. Скільки загинуло тоді людей. Під час цієї війни найбільше постраждала Україна.

Комусь  розповідали про дідуся чи бабусю, які переживали ті страшні, незабутні роки?

Читання вірша «Вже скільки літ минуло»

 (Під час розповіді, включається фільм «Воєнні часи»)

       Минули десятиліття від того часу, як стихли бої Великої Вітчизняної війни на нашій землі. Це була найстрашніша, найкривавіша війна століття. Скільки людей загинуло на фронтах, мабуть, ніколи не підрахувати...

    Війна... Скільки вона наробила горя, скільки життів забрала в небуття, скільки страждань змусила винести? Але наші люди, наші ветерани, колишні воїни - все подолали, все стерпіли. Що їм довелося перенести? І холод, і голод, і злидні, і страх. Вони мужньо пройшли цей етап в історії, ніколи не опускаючи очей, ніколи не падали духом. Але ця війна залишає великий слід в історії нашої країни, в пам’яті кожної людини.

    В кожній сім’ї пам’ять про цю війну буде жити завжди, адже в кожній з них, чи то прадід, чи то прабабуся, брали у ній участь. Скільки разів доводилося  слухати розповіді про страшні події. Особливе місце в пам’яті займає розповідь про  бої під Кривим Рогом,на Дніпрі.

 На війні багатьох було поранено і на все життя в них лишилося тавро від Великої Вітчизняної війни.

    Ми не повинні забувати Велику Вітчизняну війну, щоб не допустити іншої. І пам’ятати тих, кого вже немає. 

«Давайте згадувати про ветеранів не тільки дев’ятого травня»! Низький уклін їм усім за мужність і велике спасибі.

Хвилина мовчання

«Мак побажань»

Юність сьогодні вітає ветеранів війни і запевняє,що ніколи війні не бути. Хочеться зібрати всі квіти землі й покласти їх до ніг ветеранів,та у нас немає такої можливості , але ми сьогодні подаруємо вам наш талант .

Щиро бажаємо вам  та вашим сім*ям  міцного здоров*я,довгих років активного життя, родинного затишку і тепла.Нехай зігріває всіх нас незгасне світло Перемоги,додає сил та наснаги для добрих справ в ім*я щасливого майбутнього рідної землі.

Пісня «День Перемоги»

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Вірші до Дня Пам'яті і примирення та Дня Перемоги

Василь Симоненко
САЛЮТИ МИРУ
В дні травневі, мріями багаті,
Коли щастя хлюпає з пісень,
Ми щороку зістрічаєм свято -
Перемоги радісної день.

І встають у пам'яті дороги,
Ті, що довелося нам пройти,
Щоб багряний прапор Перемоги
Над рейхстагом гордо пронести.

І живуть у пам'яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.

їх серцям - віками пломеніти
На червоних наших прапорах,
їх думкам - перемагать і жити
В наших творчих думах і ділах.

їх життя, їх помисли високі,
Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.

І тому, коли надходить свято, -
Кожен рік у травні, навесні, -
Наші грізні бойові гармати
Салютують миру - не війні!

Павло Сорокопуд
ВІЙНА ЗАЛИШИЛА СЛІДИ
Пройшла війна стежками долі
Там, де тепер цвітуть сади,
Де хліб росте на мирнім полі,
Війна залишила сліди.
Вогонь війни спалив чимало
І юних доль, і чистих мрій.
Лише надія не вмирала,
Коли солдати йшли у бій.
Вітчизну рідну захищали
Вони від хижих ворогів,
Життя любили та вмирали
За рідний дім, за матерів.
І пам'ятник бійцю-солдату,
Що височить в моїм селі,
Нагадує травневу дату –
 День Перемоги в тій війні.

Микола Вінграновський
ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ
Ярами бурими, гнідими
Тумани впали й поповзли,
Німотні тіні заходили
Сліпого попелу й золи.

Який поріг? – Нема порога.
Де родовід? – Не доведу.
Цілує тихо Перемога
Губами білими вдову.

А горе горя ще народить,
В порожній вигляне рукав.
Стоїть народ мій і народи
Із похоронкою в руках.

Лежать руйновища. Затихли.
Зозулі лет – ні в сих, ні в тих.
Земля – могила для загиблих,
Земля – землянка для живих.

І лиш сльоза, з пожеж іржава,
Таку ж іржаву доганя...
До смерті стомлена держава
У плуг корівку запряга.

Народ піврукий і півногий
Пита – кого? чого? – пита...
Вдова цілує Перемогу
У перепалені уста.

І тут коли, коли похмурі
На нас дивилися віки –
В дитдомі, в гільзі, у латурі
Народ нам зав'язав пупки.

Малі-маленькі, більші-менші,
Дезинфіковані вапном,
Так стали ми, народоперші,
Його незаскленим вікном.

Тотальної погуби-згуби
Ребристе в лишаях дитя –
І цілували наші губи
Вдова-Любов, Вдова-Життя.

Леся Вознюк

НА МОГИЛІ ГЕРОЇВ
Я пам’ятаю вас, мої герої!
Я принесу конвалій навесні,
І чорнобривців літньою порою,
Калини кетяг у осінні дні.

Залишу стигле яблучко на Спаса
І крашанку у Великодній час.
Щоб поминальна свічка не загасла,
Завжди я пам’ятатиму про вас!

У СВЯТО ПЕРЕМОГИ
Л. Компанієць
У свято Перемоги
Я рано-рано встала.
Малюночок весняний
Гарненько змалювала:
Вербички волохаті,
Високе небо ясне,
І сонечко у небі
Горить-горить, не гасне.

Піду я в крайню хату
До баби Якилини:
Ані дітей у неї,
Ані рідні-родини.

Вона стара і квола,
Журлива й сумовита:
В війну її синочка
Під Харковом убито.

За нашу Батьківщину
Наклав він головою...
Бабусю я розважу,
Погомоню з старою.
Віддам їй сонце, небо,
Вербички волохаті:
Нехай весна засяє
В її самотній хаті!

ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ
С. Гордієнко
Привели шляхи-дороги
Наш народ до перемоги.
І солдати-дідусі
Посміхаються усі.

Це святе травневе свято
Треба серцем відчувати!
Придивись: в старих солдат
Сльози радощів блищать!

Хай завжди в усьому світі
Буде мир і щастя дітям,
Бо народжені вони
Для життя, а не війни.

Віталій Назарук
СХИЛІМО ГОЛОВУ...
Наче птахи летять невблаганно літа,
Залишають свій стрій дорогі ветерани.
У минуле пішла найстрашніша війна,
Та про неї постійно нагадують рани.

З кожним роком все менше і менше стає
Тих людей, які нам здобули Перемогу.
Лише пам'ять забути про них не дає,
Пам’ятаймо про них і молімося Богу.

Нехай Вічні вогні на могилах горять,
Перед ними завжди на коліна ставайте.
Пам’ятайте живих і померлих солдат,
Схиліть голови – шану віддайте!

СХИЛИСЯ НАД МОГИЛАМИ СОЛДАТІВ
За Батьківщину у боях вмирали
Однаково — дорослі і малі…
За довгі роки ще не розшукали
Усіх могил солдатських на землі.

Розкидані вони у чистім полі,
Десь при дорозі, у розмай-траві…
Могил отих не обминай ніколи:
Поховані у них — для нас живі!

Там сплять навічно воїни-солдати,
Чиїсь батьки, чиїсь брати й сини,
Їм не судилось весен зустрічати,
Тих, що стрічаєш ти після війни

Там сплять твої ровесники-орлята:
Тепер уже були б із них орли!
Схилися ж над могилами солдатів,
Що у боях за тебе полягли.
 М.Познаньська

ВЕТЕРАНИ
Давним-давно
Одкорчилась війна,
Лишила обеліски та кургани…
Під кулями ворожими сповна
За тишу заплатили ветерани.

В атаку йшли не ради нагород,
Скалічені страждали в медсанбатах…
За право жить завдячує народ
Полеглим і посивілим солдатам.

Пекли, як жар, бинти на голові,
Та йшли герої сміло на тарани…
Пригадують дороги фронтові
І вбитих побратимів ветерани.

Вернулися живі з полків і рот
І мир подарували рідним хатам…
За право жить завдячує народ
Полеглим і посивілим солдатам.

З роками їх все меншає в строю,
Вкорочують життя їм давні рани…
На вахті миру в рідному краю
Стоять з синами поруч ветерани.

Багато і тепер у них турбот,
Щоб знов не зайнялась війна проклята…
За право жить завдячує народ
Полеглим і посивілим солдатам.

Героям УПА

Автор Крилата

На вірність Вкраїні вони присягали -
Народу, батьківській землі.
І зброю у руки тому тільки взяли,
Щоб честь захистити її.

В холодних землянках минали їх ночі.
В боях, у навчаннях йшли дні.
Із ворогом бились відважно, охоче.
Їх смерть не лякала в борні.

Здобути державу – свою, самостійну –
Ось гасло, що гріло буття,
І честь не сплямити борця України,
Віддать, якщо треба, й життя.

З німецьким фашистом і з енкаведистом,
З поляком вели боротьбу –
Із кожним, хто волю у зашморгу тиснув
І націю нищив святу.

Багато земля наковталася крові...
Тому стала й вільна вона.
І хай про УПА нині різне говорять.
Найвища була в них мета!

Д. Луценко
ДЕ ХОВАЄТЬСЯ ВІЙНА?
— Де ховається війна? —
Запитав онук у діда.
— Хто її, онучку, зна… —
Одне слово, дід не відав.

А ховається війна
Недалеко від людей.
Знав хлопчина, де вона,
І повів діда в музей.

Цілий день його водив,
Показав усе підряд.
Скільки там усяких див:
Мін, снарядів і гармат!

Є землянка, дот, багнет,
Танк, що якось уцілів,
А на дубі — кулемет,
Мов гніздо яких буслів.

Клекотали там «бусли»,
Аж здіймався ураган…
Показав онук малий
Діду «мінський казан».

Ой кипіло на вітрах
В «казані» тім від атак,
Що і досі бере жах.
— Ти боїшся, діду?
— Так.
Здивувавсь онук: — Постій,
 Ти ж був мужній партизан…
— Слухай, любий друже мій, —
 Дід зітхнув, тоді сказав:
— Бач, страшніше, як війна,
У житті нема біди.
Хай зостанеться вона
У музеї назавжди.

В. Вішко
БІЛЯ ПАМ’ЯТНИКА
Він стоїть… Кам’яне мовчання
Поглядає на нас з висоти…
Зникла в мами надія остання:
Не повернеться син із війни.

І тепер уже мама не випере
Для синка кам’яну сорочку,
Її вітер гарячий висушить,
І дощі у росі прополощуть.

Він зостався — гранітний велетень
Між будинків цементних і сірих.
Та для мами він — білий лебідь,
 Що ніяк не повернеться з вирію.

М. Станович
ПАМ’ЯТЬ
І живуть у пам’яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.

Їх життя, їх помисли високі,
Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.

ТРАВНЕВИЙ РАНОК
Знову ранок травневий
Білим квітом кружляє.
Ніжний килим зелений
Розстеляє до ніг.
Вітер шепче вітання
І приносить зітхання:
«Знов поменшало стежок
Від воєнних доріг»
Хоч рідіють колони –
Кличуть друзі далекі,
Та порожнім не буде
Ваше місце в строю!

НЕ ПУСКАЛИ МЕНЕ ВОЮВАТИ…
Не пускали мене воювати
Яблуневі, вишневі сади,
Не хотіла і мати пускати,
Але тихо сказала: – Іди!..
Подивилась у вічі: – Бо треба…
Вже на заході грізно гуло,
І, як хмара вечірнього неба,
Серед поля лежало село.
Причувалися стогони й дзвони,
Що віщують навали біди.
При дорозі джерельце безсоне
Стукотіло, як серце: – Іди!..
На шляху шикувались солдати,
На травиці – сльоза чи роса…
І стояла на вигоні мати,
А за нею – поля й небеса.

У СВЯТО ПЕРЕМОГИ
У свято Перемоги
Я рано-рано встала.
Малюночок весняний
Гарненько змалювала:
Вербички волохаті,
Високе небо ясне,
І сонечко у небі
Горить-горить, не гасне.

Піду я в крайню хату
До баби Якилини:
Ані дітей у неї,
Ані рідні-родини.

Вона стара і квола,
Журлива й сумовита:
В війну її синочка
Під Харковом убито.

За нашу Батьківщину
Наклав він головою…
Бабусю я розважу,
Погомоню з старою.
Віддам їй сонце, небо,
Вербички волохаті:
Нехай весна засяє
В її самотній хаті!

Л. Компанієць

КВІТИ ПАМ’ЯТІ
Квіти – на граніті, на броні.
Сонце усміхається мені.
Поруч з ветеранами стою,
Наче клятву пам’яті даю.
Ветерани в світлій сивині
А на грудях сяють ордени.
Пам’ять серця…
Пам’ять сивини…
Пам’ять тих, що
Не прийшли з війни,
Пам’ять – наче квіти на броні…
Сонце усміхається мені.

НІХТО НЕ ЗАБУТИЙ
Ніхто не забутий.
На полі ніхто не згорів:
Солдатські портрети
На вишитих крилах пливуть…

І доки є пам’ять в людей,
І живуть матері,
Допоти й сини, що спіткнулись об кулі,
Живі!
Б. Олійник