Державні та народні символи України

Мета: розширити знання дітей про державні та народні символи України; наголосити на необхідності оберігати, як святиню, все те, що пов’язує нас із рідною землею; розвивати зв’язне мовлення, художні здібності учнів; виховувати любов до націо­нальних традицій, народної мудрості, повагу і бережливе ставлення до символів нашої держави.

З далекого краю,
З далеких світів
Журавлик на крилах
Додому летів.
Минав океани, ліси і моря,
Вдивлявсь крізь тумани:
Чия це земля,
Чиї це долини,
Чиї це луги,
Чию це калину
Гойдають вітри?
Впізнав Батьківщину:
Моя це земля,
Моє тут гніздечко
І мова моя.

— Чию землю впізнав журавлик?

— Як вона називається?

1-й учень

Одна Батьківщина —
І двох не буває.
Місця, де родилися
Завжди святі,
Без рідної мови,
Без пісні, без мами
Немає, немає життя на землі.

— Діти, а що таке Батьківщина?

2-й учень

Батьківщина — це ліс і поле,
Це домівка наша і школа,
Це гаряче сонячне коло.
Батьківщина — це праця і свято,
Батьківщина — це мама і тато.

3-й учень

Батьківщина — це рідна мова,
Як веселка вона кольорова.
Сад зелений і небо синє,
Все це є у моїй Батьківщині.

 Наша рідна земля — Україна. А всі ми — український народ: великий і маленький, дружний і працьовитий.

Багато років тому наша держава отримала незалежність і свободу, а 28 чер-вня 1996 року — Конституцію.

— Що таке Конституція? (Основний Закон держави)

— У цьому законі є ст. 20, у якій записано, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб, Державний Гімн.

Кожна держава має свої символи. Україна має свої державні символи і пи­шається ними.

За легендою, давно-давно жила одна жінка. І було у неї три сини. Росли сини чесними, сміливими, дуже любили свою матусю, готові були віддати за неї життя. Підросли вони і вирішили піти в світ прославляти свою матусю. Ви­рушив у дорогу найстарший син. Мати на згадку про себе подарувала йому зо­лоту корону з трьома промінцями. Пішов син між люди. І за трипроменеву ко­рону, яка зігрівала людей і вела вперед, показувала шлях до кращого життя, дали першому синові ім’я Тризуб.

Настала черга середнього сина. Йому мати в дорогу подарувала жовто-блакитний одяг. Своїми звитяжними справами прославляв він свою матір. Одержав середній син імення Прапор.

А там, де був найменший син, завжди лунала дзвінкоголоса пісня. Адже мама своєму наймолодшому синові подарувала соловейків голос. І одержав мо­лодший син за свій голос і величний спів ім’я Гімн.

І з того часу ідуть поруч три брати — Тризуб, Прапор, Гімн — прослав­ляють рідну неньку. І там, де вони проходять, лунає урочиста пісня.

Душу й тіло ми положимо за нашу свободу
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

— Ми починаємо замислюватись і запитувати: хто я, якого роду, якими були мої прадіди сто, триста, тисячу років тому? А коли людина замислюється над цим, то дізнається, що українці мають славну історію і традицію.

От я й хочу розповісти вам про три основні символи України — про її націо­нальний Герб, Прапор, Гімн, котрі мають давню і цікаву історію.

Золотий тризуб — символ влади. Він зустрічається ще з часів Київської Русі, зокрема, на монетах київського князя Володимира Великого.

Герб — це частина корони, яку носили київські князі. Чому саме тризуб уважають гербом України? Мабуть тому, що число «три» завжди вважали числом казковим і чарівним. У багатьох казках ви знайдете розповіді про трьох богатирів, про три бажання, про три дороги. А ще у тризубі відображено триєдність життя. Це Батько, Мати, Дитя, які символізують Силу, Мудрість, Любов.

Національний прапор — це синьо-жовтий прапор. Він має давнє похо­дження. Поєднання цих двох кольорів зустрічається на гербах і прапорах на­шого славного народу ще за часів княжої доби. Жовтий колір — це колір хліба, життя, а блакитний — це колір неба, води, миру.

Наш стяг — пшениця на полях
Під голубим небесним зводом.

Національний Гімн України — це урочиста пісня — символ державної єд­ності, яку понад століття тому написали поет П. Чубинський та композитор М. Вербицький. Слова гімну вперше були надруковані у 1863 році.

Звучить Державний Гімн України.

Учитель. Крім державних символів у кожного народу є свої улюблені речі, дерева, рослини. Верба, калина, рушник — невіддільні від нашого народу і являють собою народні символи.

1-й учень. Верба — це символ краси, неперервності життя. Вона дуже живуча. Устромиш у землю гілочку — і виросте дерево, засиплеш ранку по­рошком меленої вербової кори — і кров зупиниться.

2-й учень. Вербу з давніх-давен уважали святим деревом. Освячені її гі­лочки служили оберегами полів від граду, ними обкурювали хату від хвороб, клали в купіль немовляти.

3-й учень. Діти хльоскали одне одного освяченими прутиками і промов­ляли:

Не я б’ю — верба б’є.
За тиждень Великдень.
Недалечко — червоне яєчко.

На це хльоскання не можна було ображатися, оскільки верба давала силу і здоров’я.

 Що ви згадуєте, дивлячись на плоди калини?

— У кого з вас є плоди калини? Хто її посадив і доглядає?

— Не було в народній медицині корисніших ліків від застуди, ніж кали­новий чай. Соком калини очищали обличчя, щоб було гарним.

А як потрібна була калина на весіллі! Коли випікали коровай, неодмінно прикрашали його калиною.

1-й учень

Ось калина над рікою
Віти стелить по воді.
Хто це щедрою рукою
Їй намистечко надів.

2-й учень

Червонясте, променисте,
Розцвітає, як вогні.
Дай хоч трішечки намиста,
Калинонько, і мені.

Звучить пісня «Ой єсть в лісі калина».

 Погляньте, діти, на ці рушники. Це теж символи українського народу. «Дім без рушників,— говорили у народі,— як сім’я без дітей».

Вони — старовинні обереги дому. З рушником приходили до породіллі вша­новувати появу немовляти, зустрічали дорогих гостей, проводжали в армію; дівчина подавала рушник на знак згоди при сватанні, молоді ставали на рушник, коли одружувались, з рушником проводжали в останню путь.

1-й учень

Тримай хаточку, як у віночку,
І рушничок на кілочку.
Тримай відерця всі чистесенькі
І води повнесенькі.
Прийдуть зовиці пити водиці,
Будуть тебе хвалити.

2-й учень

А я не панна — я господиня.
В мене полотен повна скриня.

3-й учень

Батько й мати не одказує,
Ще й рушники показує.
А я прийшла й одказала,
Ще й рушники не показала.

4-й учень

...І в дорогу далеку
Ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний
На щастя, на долю дала.

Звучить пісня «Про рушник» (муз. П. Майбороди, сл. А. Малишка).

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

 Дорогі діти! Як потрібно ставитися до символів нашого народу? (Свої народні і державні символи ми повинні шанувати і берегти як святиню. Про це записано у ст. 65 Конституції України «Захист Вітчизни, її неза­лежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов’язком громадян».)

— Щоб зберегти державу та її символи, треба всім нам любити Україну більше, ніж своє життя, тоді нас ніхто не переможе.

За синє небо,
За жовте колосся
Боротися треба!